Східні килими в живописі

Уолтер Денні з Музею мистецтв «Метрополітен» колись писав: «Популярність східних килимів – ворсових шерстяних килимів з ісламського світу – в Європі з чотирнадцятого століття і далі, виражається в частому зображенні східних килимів на картинах європейських художників».

Дійсно, європейські картини є основним джерелом для дослідження ранніх турецьких килимів. При цьому велика кількість різних типів східних килимів із Близького Сходу сьогодні називаються іменами відомих європейських художників, які їх зображували на своїх картинах: Лотто, Гольбейн, Гірландайо, Кривеллі і Мемлінг входять в їх число. Саме тому різні види килимів, виткані в Османській Туреччині носять імена європейських художників.

Турецький килим

Килими як символ вишуканості

У світовій культурі ще з біблійних часів присутня концепція наявності дорогих тканин під ногами видатних людей, що завжди асоціювалося з багатством, владою і святістю. Коли сієнський художник Дуччо на своїй картині зобразив, як люди, що зустрічають Ісуса Христа, розстеляють свій одяг під ногами Христа в Вербну неділю, він просто оновив вікову культурну традицію.

Саме цій концепції, яка на той час вже існувала більше тисячі років, відповідає й випадок із англійської історії, коли сер Уолтер Релі кинув під ноги королеві Єлизаветі I свій фіолетово-золотий плащ, щоб вона перейти по ньому через бруд.

У контексті цієї концепції необхідно розглядати й картину Джованні ді Паоло «Мадонна з немовлям і двома ангелами і святими», написану в XV столітті, де в Діви Марії під ногами зображено один із найбільш ранніх і рідкісних видів килимів із Туреччини, що в великій кількості експортувалися до Італії. Дизайн килима складається зі стилізованих тварин у восьмикутнику.

До XVI століття килими часто зображувалися на портретах як символ вишуканості, освіченості й високого соціального та економічного статусу. Так, на портреті аноніма роботи Моретто да Брешіа зображено в самому низу полотна невелику облямівку турецького килима.

До XVII століття зображення килимів набули значного поширення по всій Європі. У музеях є кілька килимів Lotto, серед яких більш ранні й більш великі зразки мають облямівку зі стилізованих ремінців, що нагадує арабську квадратну куфічну писемність, у той час як облямівка більш пізніх зразків має невеликі медальйони. Схожі візерунки присутні на картині «Бенкет Ахелоя» Яна Брейгеля і Пітера Пауля Рубенса. На картині ми бачимо історію з «Метаморфоз» Овідія, зображену як сучасний фламандський вуличний банкет. На картині також зображено красивий килим Lotto з червоними і жовтими арабесками, характерними для центральної частини Туреччини. Такий візерунок був фаворитом на турецьких килимах, поширених в Європі.

Інший художник XVII століття Ніколас Маєс зобразив молоду дівчину, що чистить яблука і сидить поруч зі столом, укритим розкішним килимом.

На картині «Музична вечірка» Габріеля Метсю зображено килим із Сирії (XVII ст.), на якому відтворено шахівницю та геометричні зірки. Варто відзначити, що килими, виткані в Сирії, були надзвичайно рідкісними в Європі.

Килими-медальйони

У привабливій жанровій сцені Герарда тер Борха-молодшого, що мала назву «Жінка, яка грає на лютні теорба і кавалер», зображено невеликий західноанатолійський килим-медальйон із незвичайним малюнком, який лежить на столі перед парою музикантів. Килим, зображений на картині, належить до килимів-медальйонів, які ткали в Ушаку й які часто зображувалися на європейських картинах.

Також цікавий килим із медальйоном з Ушака зображений на розкішній картині Метсю «Відвідування дитячої».

Хоча картин Йоганна Вермеєра не так багато, проте все ж досить велика їх кількість містить зображення східних килимів. Особливо виділяються зображеними килимами дві картини: «Спляча діва» і «Молода жінка з глечиком для води». На першій картині зображені два різних анатолійських килими сімнадцятого століття з Туреччини. Крім того, на столі зображений м'який перський килим із товстою текстурою, з орнаментом із квіткових арабесок на червоному тлі.

Класичний східний килим

Килим на столі

Традиція зображувати килими на столах в інтер'єрах вищих суспільних верств існувала й у ХVIII столітті. Наприклад, на картині «Відвідування» Лонгі зображений турецький молитовний килим із Західної Анатолії (з району Гьордес), накинутий на стіл в елегантному італійському інтер'єрі.

Оскільки килими стали більш доступними в Європі, то незабаром килими великих розмірів стали імпортувати для використання в якості покриття для підлоги. Так, у романі Френсіса Уїтлі «Сім'я Сейтуєтів» (ХVIII ст.) аристократична британська родина з дочкою зображена на дуже великому килимі з Ушака.

На початку ХIХ ст. у Франції Жан-Огюст-Домінік Енгр, великий шанувальник мистецтва італійського Відродження, обережно повертався до стилістики більш ранніх портретів, що помітно в відомому портреті Жака-Луї Леблана. Покритий килимом стіл із книгами, рукописним листом або рукописом і чорнильницею (концепція, яка жахає сучасних консерваторів текстилю) належить до давньої традиції європейського живопису, в якій килими пов'язані не тільки з економічним і соціальним статусом в цілому, але також із навчанням і грамотністю.

Зображення килимів на європейських і американських картинах тривало упродовж усього двадцятого століття в різноманітних творах. Яскравим прикладом є роботи Матісса і Глакенса.

Сьогодні колір, текстура й візерунки килимів продовжують чарувати не тільки художників або людей мистецтва, а й велику кількість звичайних людей.